Про нас

Дослідна станція лікарських рослин – провідна установа в галузі лікарського рослинництва, яка заснована в 1916 році як перша в Російській імперії науково-дослідна установа з вирощування лікарських рослин.

Перші промислові заготівлі і культивування лікарських рослин в Україні відносяться до початку ХVІІІ століття. В цей період відкриваються „запасні аптеки”, в 1706 році – у Глухові, 1709 – в Лубнах) для постачання ліків царській армії . При них з часом організовують аптекарські сади.

Отже, з Петровських часів Лубенський повіт стає центром промислових заготівель та культивування лікарських рослин. Свідченням про те, що на Лубенщині, як ніде в Україні і Росії, було більше за все гуртових комор, куди селяни зводили сушене зілля є історична довідка, згідно якої 83% населення займалось заготівлею трав.

Із згаданих „аптекарських садів” в культуру ввійшли окремі лікарські рослини, які й сьогодні не втратили свого медичного значення: нагідки лікарські, м’ята перцева, наперстянка пурпурова і інші. В дореволюцій­ний період Лубенським товариством сільського господарства проводи­лась робота по організації збуту і поліпшенню культури лікарських рослин. З літературних джерел відомо, що лише в 1901 році із станції Лубни за кордон було відправлено 25 тис. пудів лікарських трав. Загаль­на вартість сировини заготовленої та вивезеної до Німеччини, Англії, Франції і інші країни складала біля 200 тис. крб. Отже, не випадковим є створення першого осередку по вивченню і культивуванню лікарських рослин на Лубенській землі.

Лише перша світова війна через гостру потребу госпіталів в ліках, залежність фармацевтичного виробництва від закордону, нестачу вітчизняних ліків змусила звернути увагу на лікарських рослин.

У далекому воєнному 1915 році, коли зросла потреба у ліках і гостро відчувалася їх нестача, Міжвідомчими зборами за участю Департаменту Землеробства 14-16 березня та 20-22 травня було визначено цілу низку головних причин, які гальмували розвиток промислу по збору і культурі лікарських рослин, та розроблено заходи щодо їх подолання. Для вирішення цих питань за ініціативою Губернської Земської управи Рада Лубенського товариства сільського господарства, враховуючи історію м. Лубни (створення на початку ХVІІІ століття першої вітчизняної польової аптеки та „аптекарських садів”) 18 квітня 1915 року проводить збори за участю представників Полтавського губернського земства, інспектора Сільського Господарства Полтавської губернії та професора агрономії Імператорського Харківського університету Анастасія Єгоровича Зайкевича.

Першим це питання порушив агроном і одночасно секретар Лубенського товариства сільського господарства Петро Іванович Гавсевич в своїй доповіді „До питання організації дос­лідного вивчення лікарських рослин м. Лубни”. До доповіді подавалось обґрунтоване клопотання з короткою історією розвитку промислу лі­карських рослин та результати, що були досягнуті Товариством за попе­редній період. Подане клопотання було частково задоволене 26 листо­пада 1915 року, коли Міська Дума дала згоду на виділення 4,5 десятин землі під організацію Лубенської дослідної станції лікарських рослин.

Збулася мрія  Петра Івановича Гавсевича:  йому доручили організувати першу в Російській імперії дослідну установу по вивченню лікарських рослин і завод по виробництву ефірної олії. В 1915 році він отримав призначення - старший спеціаліст Департаменту землеробства по культурі лікарських рослин в м. Лубни.

Більшість задумів втілилось в реальне життя. Перша в Україні дослідна станція розмістилася на околиці Лубен в садибі Ярошенка і почала працювати з 1916 року. Директором станції був призначений ініціатор та її організатор Петро Іванович Гавсевич. Перші польові досліди були закладені 23 березня 1916 року.  Крім того, планувалося організувати маточний розсадник з 60 видів лікарських рослин, створити дослідницькі лабораторії і завод по переробці лікарської сировини, а також видавництво літератури.

Місце розташування насіннєвої плантації та заводу в м. Лубнах обрано Гавсевичем не випадково. В своєму обґрунтуванні „К вопросу об организации опытного изучения лекарственных растений в Лубнах” він доводив, що аборигенна флора вказувала на великі можливості культивування найбільш необхідних для того часу рослин, зокрема валеріани, алтеї, ромашки, шавлії. Важливим аргументом, вважав Гавсевич, було те, що лікарські рослини для місцевих селян не були новиною, вони були часткою доходу родини за рахунок збирання їх в природі та культивування на городах. До того ж тут були поля м’яти і заводи з її переробки на ефірну олію. Глибокі знання лікарських рослин дали йому змогу розробити програму вивчення лікарських рослин, роботи дослідної установи, яка мало змінювалася на протязі майже століття, доповнюючись лише питаннями сучасного підходу до вирішення проблем.

Видатковий кошторис в сумі 12 тис. крб. на закладку та організацію в 1916 році Лубенської дослідної і насіннєвої плантації лікарських рослин затверджено зборами Лубенського товариства сільського господарства 27 грудня 1915 року.

Прибутковий кошторис планувався із субсидій Департаменту землеробства в сумі 9300 крб., асигнувань Полтавського губернського земства – 1700 крб. та власних прибутків – 1000 крб.

Згідно кошторису на утримання Дослідної плантації планувалось 6134 крб. 30 коп., на платню спеціалісту по лікарських рослинах – 3000 крб., спеціалісту по насінництву на пів року – 1200 крб., писарю – 420 крб.; оренда приміщення для канцелярії та музею – 500 крб., канцелярські витрати – 50 крб., поповнення бібліотеки – 100 крб., придбання аналітичних приладів для майбутньої фармацевтичної лабораторії (або оплата аналізів іншим лабораторіям) – 500 крб.

Лубенська плантація лікарських рослин почала свою роботу з весни 1916 року і завідуючим призначено Гавсевича Петра Івановича.

„Запланований розсадник в 1916 році, по схваленій Земством і Департаментом Землеробства програмі, перетворився в дослідну і насіннєву плантацію”, - писав її перший завідуючий, старший спеціаліст Департаменту землеробства П.І.Гавсевич (з 1916 по 1918 рр.). – „В свою чергу ця плантація, завдяки виключно щедрому субсидуванню від Організації, що знаходилася при Верховному Керівнику Санітарної і Евакуаційної частини, перетворюється в Дослідну станцію лікарських рослин”.

За рік роботи був складений і опублікований звіт, який є офіційним свідченням започаткування наукової установи. З матеріалів звіту витікало, що роботи проводились по хімії, агротехніці і на колекційній ділянці.  Із опублікованого звіту першого року роботи Дослідної станції витікає, що дослідна робота велася на 6 ділянках загальною площею 4,12 десятини, в т.ч. на ботанічній – з 16 видами лікарських рослин (беладонна, м’ята перцева біла, м’ята митчам, м’ята кучерява, шавлія лікарська, валеріана, волоський кріп, аніс, горицвіт, коріандр, рицина, алтея, мак снодійний, кардобенедикт, нагідки, мальва чорна, солодка, золота печатка), на спостережній і дослідній – з 2 видами (ромашка і м’ята перцева). Один з чотирьох розділів звіту присвячений устаткуванню хіміко-фармацевтичної лабораторії при станції, та її фінансовому субсидуванню в сумі 5 тисяч карбованців. Причому 500 карбованців закладені до кошторису на 1916 рік, але „до цих 500 крб. прибавилась в подальшому велика сума, в 4500 крб., відпущена за велінням принца А.П.Ольденбургського. Ця сума складається з 3900 крб., відпущених на устаткування лабораторії і 600 крб., які складають половину платні хіміка-фармацевта”.

В плані роботи станції, в її програмі сформульовано напрямки наукових досліджень лікарських рослин: агротехніка вирощування лікарських культур і їх насінництво, колекціонування лікарських рослин місцевої та зарубіжної флори та їх акліматизація, а також хімічне дослідження лікарської рослинної сировини та „фармацевтичних продуктів”.

У 1917 році в зв’язку з нестачею робочих рук і загальною розрухою заготівля лікарських рослин в Україні була майже повністю припинена. Вивчали лікарські рослини практично тільки на Лубенській станції і в Київському акліматизаційному саду.

Лубенська станція лікарських рослин не зупиняла роботи і в роки громадянської війни. Спочатку вона була підпорядкована Полтавському губземвідділу, потім перейшла у відання Наркомзему України як Сільськогосподарська дослідна станція по культурі лікарських рослин, а з 1929 року – Українська станція лікарських та етероолійних рослин (УСТАЛАР) Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук.

В перші 9 років Лубенській станції довелося працювати в умовах земельної та матеріальної незабезпеченості.

З метою поліпшення наукової роботи в 1925 році станція переводиться в с. Березоточа (12 км на північ від Лубен) в колишній маєток поміщика І.Н.Леонтовича, на місце колишньої селекційної станції Цукротресту, де в одному масиві значилося 457,52 га землі, яка розташована в долині р. Сули.

„1925 рік, коли Лубенська станція, після переходу до Березоточі, розгорнула свою роботу в зовсім нових, цілком сприятливих умовах, можна вважати за початок другого періоду в житті Станції”, – писав її директор М.О.Львов, - „Перехід її з умов міського життя, яким можна характеризувати першу добу існування Лубенської станції на приміському клаптикові землі, поставив її в безпосередню близькість до селянської маси, ввів її в життя села. Навколо Лубенської станції за короткий час утворився численний штат плантаторів, що серед них легко пощастило зорганізувати показові дільниці та закласти мережу масових дослідів”.

Після переїзду на нове місце різко змінилася діяльність Станції, збільшилася кількість наукових співробітників (в 1928 році їх було вже 11), поглибилися дослідження по агротехніці, селекції, захисту рослин.

З 1934 року установа увійшла до мережі новоствореного Всесоюзного науково-дослідного інституту лікарських і ароматичних рослин (ВІЛАР) як Українська зональна дослідна станція.

З 1929 року до початку Великої Вітчизняної війни на станції змінилось 12 директорів.

Плідна праця науковців сприяє тому, що на початок 40-х років площі під лікарськими культурами збільшились по м’яті перцевій до 12 тис. га., валеріані лікарській – 8 тис. га., маруні цінерарієлистій – 10 тис. га., під іншими культурами площі становили по кілька десятків гектар.

Науковці станції приймали активну участь у підготовці фахівців у Лубенському Всесоюзному технікумі лікарських і ароматичних рослин. Станція стає базою як для навчального закладу, так і для допомоги господарствам у вирощуванні лікарських культур і їх зонального вивчення на території України в сітці опорних пунктів.

У період другої світової війни з 13 вересня 1941 року по 18 вересня 1943 року станція була окупована, офіційна наукова діяльність припинена. Виключно на ентузіазмі групи науковців, серед яких були Т.А.Чубарова, О.Г.Ніколаєв, М.П.Перепічко, М.П.Ветчиніна, А.А.Германов, Т.А.Товстолес і інші була продовжена наукова робота та збережена більша частина насіннєвого і посадкового матеріалу, а також узагальнений матеріал.

Після визволення Полтавщини від фашистської навали, установа відновлює наукову роботу. Повноцінно почали функціонувати відділи: селекції та насінництва, агротехніки, хімії, ботаніки та експериментальна база.

На початок 50-х років площі під лікарськими культурами були не тільки відновлені, але і нарощені. У відновленні і розвитку лікарського рослинництва провідну роль зіграла Українська зональна дослідна станція, яка забезпечувала господарства насінням і посадковим матеріалом, організовувала теоретичну і практичну підготовку кадрів для спеціалізованих

            З набуттям Україною незалежності Станція у 1992 році стає Інститутом лікарських рослин, а з кінця 1998 року реорганізується у Дослідну станцію лікарських рослин УААН.